Gwynblaidd не надав(-ла) жодної додаткової інформації.
Привіт всім. Почитав я тут щоденники і ,шо логічно, багато з них дуже сумні. Зрозуміло, що люди стикаються з дуже прикрими ситуаціями, і емоції в них від цього дуже негативні. В самого було багато всякого мотлоху в голові. Тому вирішив поділитись своєю історією. (Після того як дописав, сам охренів, що стільки тексту з мене вийшло))))
Одружений, дітей не є. Дружина дуже адекватна і тямуща дівчина, але ми досить такі різні люди, що в принципі і веде нас в сторону розлучення. (Основна причина, це мої мудакуваті витрибеньки) Попри те ми нормально спілкуємось і підтримуємо одне одного, живучи на орендованій у знайомих квартирі. Від початку стосунків домовились , що спільний бюджет буде лише додатковим мотивом для чвар, тому скидаємось лише на спільні витрати, а далі кожен як хоче так і .... танцює)) Але історія не про це , хоча контекст дасть змогу краще зрозуміти головного персонажа цієї оповідки. Себто мене.
В жовтні 2018 я пішов працювати в ландшафтний дизайн. Неофіційно. Відповідно ЗП давали лише за робочі дні, ніякої тобі оплачуваної відпустки чи лікарняних. Вже в середині листопада випав на два тижні з роботи. Застудив сідничний нерв . Віддавало в попереку. Болі були ще ті (похід від ліжка до туалету і назад видавався на правду геройським вчинком, гідним як мінімум оспівування в міфах чи епічній баладі))). Два тижні без роботи = два тижні без зарплати.Але якось з тим впорались. А потім прийшла зима. В ландшафті з січня по березень ловити взагалі нема що. Але то я тепер знаю, а тоді мені обіцяли що роботи буде валом. Прибирати сніг, знімати новорічні декорації, пересаджувати хвойні рослини і ще купа іншої роботи. Я повірив і сидів, чекаючи дзвінка. (Я донедавна був дуже наївним і довіряв навіть мало знайомим людям , якщо ті до мене нормально відносились) Подзвонили мені в кінці лютого. За цей час встиг взяти дві тисячі в єнотів, а потім ще три в мукредит, щоб повернути єнотам. Специфіка тої роботи в тому, що платили ніби й нормально (на той час 52грн за годину, максимум 8-10год в день) але в державні чи церковні свята або дощові дні ти не працюєш , навіть якщо це, скажімо, середа (день Одіна, якщо раптом хто не знав, ))) . Бо клієнти теж хочуть відпочити. Та й хрін з ними. Почались пролонгації. В квітні пішов з тої компанії і почав працювати на двох хлопак, які трохи раніше чкурнули звідтіля ж і почали самі на себе працювати. Неофіцно, звісно. Пацани платили вже шістсот в день, але специфіка роботи не змінилась. З теоретичних 25 робочих днів на місяць, рідко коли бувало більше 15-17. ЗП щоденна, витрати теж. Відкладати не вдавалось (напевно тому, що так і не навчився поводитись з грішми.) Пролонгації мукредитам тягнулись. Зізнатись комусь , який я придурошний не вистачало сміливості. Так тягнулись тижні, місяці. Нед Старк часто казав "Зима близько" і вона прийшла. В грудні спитав у пацанів чи шукати на зиму роботу. У відповідь отримав запевнення що роботи "хоть жопою жуй". Повірив. За січень працював чотири чи п'ять днів, за лютий від сили півтора тижні. За цей час відкрив ще один кредит у єнотів, закрив ним кредит мукредитів, відкрив у них знову кредит і закрив ним єнотів. Знову майже рік пролонгації. В кінці листопада їздили на об'єкт в Карпати, відстудив там другий нерв, правда цього разу віддавало в ногу, а не в поясницю, тому ще тиждень ішачив, не розуміючи якого дідька так тягне ногу, і чого вона періодично німіє. Сімейний прописав вже знайомий курс уколів, і сказав забути на два тижні про роботу. Грудень вилетів. Знову взяв в єнотів кредит. 10 к. Закрив мукредитів. Вирішив не ламати ті самі граблі стабільними наступаннями і почав шукати роботу. Локдаун трохи підгадив. Та й іти на меншу ставку ніж я мав, не дуже хотілось. Як і не хотілось іти на якусь роботу, яка б добила мою двічі за три роки відстуджену спину. Колись працював консультантом в "елітному" (якщо можна називати елітним магазин, в якому є і хенесі хо і стограмівка з перцем) алкашному, вирішив пошукати роботу продавцем. Декілька співбесід, два стажування. Ефект - ніякий. Пробувався і на кухню і на доставку і на склади. Або морозили, або умови були відверто паскудні, або приходячи на співбесіду на посаду комплектувальника, ти раптово дізнавався, що зараз треба лише вантажників, з зп вполовину меншою, ніж вказана у вакансії комплектувальника. Нарешті в травні влаштувався на склад, пакувальником. Але, але. На той момент МФО було вже не 1 а 29. Сума лише тіл 165к грн. А через два тижні почались перші протермінування. І паніка. Хоча ні паніка почалась трохи раніше. Коли усвідомив, що схема перестала працювати. Розумів, що колись перестане, але надія штука досить оманлива. Хвиля за хвилею, почали прилітати панічні напади, які змінювались на повну апатію до всього і переходили у сопливе жаління себе. Правда, думок про суїцид чи втечу світ за очі не було, з ними я розібрався ще в підлітковому віці , усвідомивши , що це просто скине мої головняки, на когось іншого. Когось, хто не заслуговує розгрібати моє лайно. І я натомість не отримаю того відчуття задоволення і спокою, коли сам з цим розберусь. Але страх. Страх від незнання того, яку відповідальність доведеться нести. Страх від усвідомлення неминучої розмови з близькими. Страх невизначеності близького і далекого майбутнього. Страх. Це дуже підступна штука. Він з'їдає набагато сильніше, ніж сама проблема. Але з ним є дуже дієвий спосіб боротьби. Знання і правда (майже правда також підійде, у деяких особливих випадках.) Важливо вчасно зупинитись і хоча б спробувати поглянути на ситуацію збоку. А тоді рити , рити, рити всюди де можна дізнатись щось корисне. Захистивши себе щитом знань страх потрохи перестане дошкуляти. З'явиться впевненість. І вона допоможе відкритись перед всіма, хто тобі важливий. Допоможе підібрати слова, щоб їх заспокоїти. І себе. Вкотре. Найбільша помилка якої можна припуститися, це не розповісти вчасно. Цих гнид потрібно випередити. Бо перша отримана інформація краще сприймається і має більшу вагу в сенсі довіри. Ні в якому випадку не дозволяйте близьким почути про ваші проблеми не від вас. Це підірве ваші стосунки набагато сильніше ніж сама ситуація в яку ви втрапили. Я , нажаль, не зі всіма встиг переговорити вчасно, і донести до людей свою точку зору, а не тих шкуродерів. Тепер замість страху і паніки я знаю чого мені очікувати та як діяти. Я в протермінуваннях приблизно місяць, але труколер світить мені заблокованими дзвінками частіше ніж я годину перевіряю. Ми з дружиною вже встигли поржати з колажів якогось пацихріна Єгора (я так розумію що укр колект, хоча він не представлявся) Ті близькі яких попередив я взагалі не паряться і не ведуться на тих шакалів, а просто шлють їх або рубають лебедя. Інші трохи нервують, але постійні повторення і роз'яснення, дають змогу їх заспокоювати. Дякуючи цьому форуму і історіям місцевих, я з кожним днем стаю все спокійнішим та все більш підкованим в даній сфері.
Поки я в режимі, "маєш вільну хвилину, перевір ЄРБ", потрохи намагаюсь відкладати на толкового юриста і працюю над саморозвитком і додатковими джерелами надходження коштів.
Як раптом траплятиметься щось цікаве, чи будуть якісь думки чи питання, буду й надалі їх викладати.
Дякую , якщо осилили мої графоманські потуги)))) зустрінемось на форумі.
Якщо читаючи мою історію вам здалось , що ми знайомі, то ви напевно помилились, або гарно шифруєтесь)))) тим не менше буду радий і особистій переписці.
Одружений, дітей не є. Дружина дуже адекватна і тямуща дівчина, але ми досить такі різні люди, що в принципі і веде нас в сторону розлучення. (Основна причина, це мої мудакуваті витрибеньки) Попри те ми нормально спілкуємось і підтримуємо одне одного, живучи на орендованій у знайомих квартирі. Від початку стосунків домовились , що спільний бюджет буде лише додатковим мотивом для чвар, тому скидаємось лише на спільні витрати, а далі кожен як хоче так і .... танцює)) Але історія не про це , хоча контекст дасть змогу краще зрозуміти головного персонажа цієї оповідки. Себто мене.
В жовтні 2018 я пішов працювати в ландшафтний дизайн. Неофіційно. Відповідно ЗП давали лише за робочі дні, ніякої тобі оплачуваної відпустки чи лікарняних. Вже в середині листопада випав на два тижні з роботи. Застудив сідничний нерв . Віддавало в попереку. Болі були ще ті (похід від ліжка до туалету і назад видавався на правду геройським вчинком, гідним як мінімум оспівування в міфах чи епічній баладі))). Два тижні без роботи = два тижні без зарплати.Але якось з тим впорались. А потім прийшла зима. В ландшафті з січня по березень ловити взагалі нема що. Але то я тепер знаю, а тоді мені обіцяли що роботи буде валом. Прибирати сніг, знімати новорічні декорації, пересаджувати хвойні рослини і ще купа іншої роботи. Я повірив і сидів, чекаючи дзвінка. (Я донедавна був дуже наївним і довіряв навіть мало знайомим людям , якщо ті до мене нормально відносились) Подзвонили мені в кінці лютого. За цей час встиг взяти дві тисячі в єнотів, а потім ще три в мукредит, щоб повернути єнотам. Специфіка тої роботи в тому, що платили ніби й нормально (на той час 52грн за годину, максимум 8-10год в день) але в державні чи церковні свята або дощові дні ти не працюєш , навіть якщо це, скажімо, середа (день Одіна, якщо раптом хто не знав, ))) . Бо клієнти теж хочуть відпочити. Та й хрін з ними. Почались пролонгації. В квітні пішов з тої компанії і почав працювати на двох хлопак, які трохи раніше чкурнули звідтіля ж і почали самі на себе працювати. Неофіцно, звісно. Пацани платили вже шістсот в день, але специфіка роботи не змінилась. З теоретичних 25 робочих днів на місяць, рідко коли бувало більше 15-17. ЗП щоденна, витрати теж. Відкладати не вдавалось (напевно тому, що так і не навчився поводитись з грішми.) Пролонгації мукредитам тягнулись. Зізнатись комусь , який я придурошний не вистачало сміливості. Так тягнулись тижні, місяці. Нед Старк часто казав "Зима близько" і вона прийшла. В грудні спитав у пацанів чи шукати на зиму роботу. У відповідь отримав запевнення що роботи "хоть жопою жуй". Повірив. За січень працював чотири чи п'ять днів, за лютий від сили півтора тижні. За цей час відкрив ще один кредит у єнотів, закрив ним кредит мукредитів, відкрив у них знову кредит і закрив ним єнотів. Знову майже рік пролонгації. В кінці листопада їздили на об'єкт в Карпати, відстудив там другий нерв, правда цього разу віддавало в ногу, а не в поясницю, тому ще тиждень ішачив, не розуміючи якого дідька так тягне ногу, і чого вона періодично німіє. Сімейний прописав вже знайомий курс уколів, і сказав забути на два тижні про роботу. Грудень вилетів. Знову взяв в єнотів кредит. 10 к. Закрив мукредитів. Вирішив не ламати ті самі граблі стабільними наступаннями і почав шукати роботу. Локдаун трохи підгадив. Та й іти на меншу ставку ніж я мав, не дуже хотілось. Як і не хотілось іти на якусь роботу, яка б добила мою двічі за три роки відстуджену спину. Колись працював консультантом в "елітному" (якщо можна називати елітним магазин, в якому є і хенесі хо і стограмівка з перцем) алкашному, вирішив пошукати роботу продавцем. Декілька співбесід, два стажування. Ефект - ніякий. Пробувався і на кухню і на доставку і на склади. Або морозили, або умови були відверто паскудні, або приходячи на співбесіду на посаду комплектувальника, ти раптово дізнавався, що зараз треба лише вантажників, з зп вполовину меншою, ніж вказана у вакансії комплектувальника. Нарешті в травні влаштувався на склад, пакувальником. Але, але. На той момент МФО було вже не 1 а 29. Сума лише тіл 165к грн. А через два тижні почались перші протермінування. І паніка. Хоча ні паніка почалась трохи раніше. Коли усвідомив, що схема перестала працювати. Розумів, що колись перестане, але надія штука досить оманлива. Хвиля за хвилею, почали прилітати панічні напади, які змінювались на повну апатію до всього і переходили у сопливе жаління себе. Правда, думок про суїцид чи втечу світ за очі не було, з ними я розібрався ще в підлітковому віці , усвідомивши , що це просто скине мої головняки, на когось іншого. Когось, хто не заслуговує розгрібати моє лайно. І я натомість не отримаю того відчуття задоволення і спокою, коли сам з цим розберусь. Але страх. Страх від незнання того, яку відповідальність доведеться нести. Страх від усвідомлення неминучої розмови з близькими. Страх невизначеності близького і далекого майбутнього. Страх. Це дуже підступна штука. Він з'їдає набагато сильніше, ніж сама проблема. Але з ним є дуже дієвий спосіб боротьби. Знання і правда (майже правда також підійде, у деяких особливих випадках.) Важливо вчасно зупинитись і хоча б спробувати поглянути на ситуацію збоку. А тоді рити , рити, рити всюди де можна дізнатись щось корисне. Захистивши себе щитом знань страх потрохи перестане дошкуляти. З'явиться впевненість. І вона допоможе відкритись перед всіма, хто тобі важливий. Допоможе підібрати слова, щоб їх заспокоїти. І себе. Вкотре. Найбільша помилка якої можна припуститися, це не розповісти вчасно. Цих гнид потрібно випередити. Бо перша отримана інформація краще сприймається і має більшу вагу в сенсі довіри. Ні в якому випадку не дозволяйте близьким почути про ваші проблеми не від вас. Це підірве ваші стосунки набагато сильніше ніж сама ситуація в яку ви втрапили. Я , нажаль, не зі всіма встиг переговорити вчасно, і донести до людей свою точку зору, а не тих шкуродерів. Тепер замість страху і паніки я знаю чого мені очікувати та як діяти. Я в протермінуваннях приблизно місяць, але труколер світить мені заблокованими дзвінками частіше ніж я годину перевіряю. Ми з дружиною вже встигли поржати з колажів якогось пацихріна Єгора (я так розумію що укр колект, хоча він не представлявся) Ті близькі яких попередив я взагалі не паряться і не ведуться на тих шакалів, а просто шлють їх або рубають лебедя. Інші трохи нервують, але постійні повторення і роз'яснення, дають змогу їх заспокоювати. Дякуючи цьому форуму і історіям місцевих, я з кожним днем стаю все спокійнішим та все більш підкованим в даній сфері.
Поки я в режимі, "маєш вільну хвилину, перевір ЄРБ", потрохи намагаюсь відкладати на толкового юриста і працюю над саморозвитком і додатковими джерелами надходження коштів.
Як раптом траплятиметься щось цікаве, чи будуть якісь думки чи питання, буду й надалі їх викладати.
Дякую , якщо осилили мої графоманські потуги)))) зустрінемось на форумі.
Якщо читаючи мою історію вам здалось , що ми знайомі, то ви напевно помилились, або гарно шифруєтесь)))) тим не менше буду радий і особистій переписці.
