Сумно так...
Знаєте,мої віршенята завжди мене заспокоюють і страшенно бісять мого чоловіка.Можна сказати,він їх ненавидить.І чим гірші в нас стосунки,тим більше я пишу...
Все,ніхто не плаче.І я вже не плачу.А то молоко пропаде.
У кожного своє джерело натхнення...
Таки так...
І пишіть. Не дозволяйте комусь диктувати, що вам робити і не робити, і захищайте своє, те, що важливе для вас
Я пишу тільки в гарному настрої. Але він в мене все такий)))
Я колись писала прозу, таку, потік свідомості))))
Та ладно, мені здається,після моїх розказнів,тут уже нікого нічим не здивуєш))))А поезія не повинна писатись в "шухляду". Я в шухляду писала 20 років.Боялася,що засміють.Але таку реакцію моє віршування викликає у небагатьох.У більшості випадків підтримують.
Я колись дозрію і теж захочу випустити збірку) А поки що просто викидаю емоції) А тобі дійсно варто писати! Сумні поезії, але це і зрозуміло, знаючи твою історію...
Колись брали на літвечір читати (але я давала читати іншій дівчині своє, бо публіка - не моє)
Я обожнюю на публіці виступати))) Треба було в театральний йти)))
У мене є кілька колективних,п'ять здається,але остання вийшла рік тому, якийсь ступор останнім часом,та й грошей нема
А я чєловєк-наблюдатєль))))
Я в прозі рідко, чомусь у римах легше висловити емоції
То таке щось у мене було… дивне
Я нє))) Я по зрєліщах)))
